Главная страница
Контакты

    Басты бет


Практикум для студентів українського відділення філологічного факультету Відповідальний за випуск Зеновій Терлак

жүктеу 1.47 Mb.



жүктеу 1.47 Mb.
бет1/9
Дата06.06.2018
өлшемі1.47 Mb.

Практикум для студентів українського відділення філологічного факультету Відповідальний за випуск Зеновій Терлак


  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Філологічний факультет

Кафедра української мови


МОРФЕМІКА Й ДЕРИВАТОЛОГІЯ

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ:

ПРАКТИКУМ

для студентів українського відділення

філологічного факультету

Л ь в і в -2014


НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ
Рекомендувала до друку

кафедра української мови

Протокол № 12 від 3.07.2014 року

Марія Білоус, Ірина Кузьма

МОРФЕМІКА Й ДЕРИВАТОЛОГІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ: ПРАКТИКУМ
для студентів українського відділення

філологічного факультету

Відповідальний за випуск Зеновій Терлак

Редактор Марія Білоус


ВСТУП
Практикум укладено відповідно до програми з морфеміки й дериватології для студентів українського відділення філологічного факультету. У ньому подано перелік теоретичних питань та систему вправ, а також тестових завдань для практичних занять і самостійної роботи студентів із названого курсу.

Навчальний матеріал із морфеміки й дериватології згруповано у два блоки: перший ґрунтується на анатомічному підході до вивчення класів морфем різних частин мови й до способів словотворення, а другий – на комплексному аналізі особливостей морфемної і словотвірної будови кожної з повнозначних частин мови зокрема. Завдання другого блоку рекомендовано для самостійної роботи студентів при модульно-рейтинговому методі навчання.

До кожної теми подано методичні коментарі щодо виділення морфем, складних випадків морфемного аналізу, а також щодо етапів словотвірного аналізу слів різної словотвірної будови.

До вправ подано зразки виконання, що полегшить студентові працю; указано літературу, яку він повинен опрацювати, перш ніж виконувати завдання. Переважна більшість вправ має проблемно-пошуковий характер, що вимагає від студента активізації знань із попередніх і паралельних курсів (лексикології й фразеології, фонології й фонетики, історичної граматики), уміння користуватися різними типами словників.



ЗМІСТ КУРСУ
І. МОРФЕМІКА
Морфеміка як лінгвістична дисципліна, що вивчає систему морфем (типи морфем, їх будову) і морфемну структуру слів; її об’єкт і предмет дослідження, проблематика. Місце морфеміки в системі лінгвістичних дисциплін, її зв’язок з фонологією, морфологією, словотвором та іншими розділами мовознавства.

Поняття морфеми як мінімальної значущої одиниці мови. Широке й вузьке трактування поняття морфеми. Знакова природа морфеми. Морфема як двопланова мовна одиниця. Відмінність морфеми від інших мовних одиниць: фонеми, слова, речення.

Морф як реалізація морфеми в мовленні. Варіювання субстанційних морфів і причини, які його зумовлюють: морфонологічні чергування, усічення та накладання морфем тощо. Розмежування аломорфів і варіантів морфеми.

Функційна значущість морфеми. Типи мовних значень, які передають морфеми. Номінативна (репрезентативна), експресивна й конструктивна функція морфем. Роль морфем у словотворенні та словозміні.

Класифікація морфем. Основні класифікаційні ознаки. Поділ морфем за роллю у складі слова: кореневі й афіксальні.

Поділ морфем за наявністю або відсутністю звукового показника: субстанційні й нульові. Критерії виявлення нульових морфем.

Класифікація коренів й афіксів з погляду морфемної самостійності та повторюваності (відтворюваності) у складі слова: вільні та зв’язані (радиксоїди) корені; регулярні, нерегулярні й унікальні (уніфікси) афікси. Причини, які зумовлюють виникнення зв’язаних коренів й унікальних афіксів.

Види афіксів за місцем розташування у слові щодо кореня: префікси, суфікси, закінчення, постфікси. Поняття інтерфіксів; широке й вузьке розуміння інтерфіксів. Інтерфіксація як один із способів пристосування морфем у слові. Питання конфіксів (циркумфіксів).

Афіксоїд як морфема проміжного типу; префіксоїди та суфіксоїди, критерії їх визначення. Питання структурного статусу афіксоїдних слів. Поняття аброморфеми: аброкорінь, абропрефікс й абросуфікс.

Багатозначність та омонімія афіксів, критерії їх роз­різнення. Синонімія афіксів й афіксоїдів.

Типи афіксів за функціями: формотворчі (словозмінні, реляційні) та словотворчі (дериваційні). Функції словотворчих морфем: структурна, синтаксична й семантична. Підкласи словотворчих морфем: морфеми з мутаційною, модифікаційною і транспозиційною семантичними функціями; суміщення кількох функцій в одній морфемі.

Типи морфем за структурно-генетичними ознаками: питомі та запозичені корені й афікси; первинні (етимологічні) і вторинні (сучасні) корені; первинні (прості) і вторинні (складні) афікси.

Типи морфем за частиномовною належністю: іменникові, прикметни­кові, дієслівні, числівникові, займенникові, вигукові та ін.

З історії формування афіксальної системи української мови. Самобутні українські афікси. Шляхи поповнення кореневих й афіксальних морфем української мови.

Морфотактика як розділ морфеміки, що вивчає принципи сполучуваності морфем. Формальні (фонологічні), лексичні, словотвірні, семантичні й стилістичні обмеження сполучуваності морфем.

Морфемний розбір слова, його принципи й послідовність. Вимоги до морфемного аналізу. Виділення морфів, ідентифікація та критерії віднесення морфів до однієї морфеми. Прийоми морфемного поділу слова: добір словоформ, спільнокореневих й одноструктурних слів. Правила членування на морфеми запозичених слів. Важкі випадки морфемного поділу слів.

Морфемна будова слова. Поняття основи слова: граматична й лексична. Структурні типи основи: проста (непохідна) і складна (похідна); перервана основа; поняття суплетивної основи. Питання про ступінь подільності основи і слова.

Історичні зміни в морфемній будові слів української мови: спрощення, перерозклад та ускладнення морфемної будови. Причини й наслідки історичних структурних змін у морфемній будові слова. Важливість розрізнення етимологічних (діахронних) і синхронних складників слова для правильного морфемного аналізу слів сучасної української мови.

Закономірності конструювання морфемних структур українських слів: морфемна довжина і глибина слів сучасної української мови. Закон простоти й переваги. Симетрія та асиметрія в морфемній будові слова. Основні типи морфемних структур у сучасній українській мові в межах різних частин мови.

Дослідження морфемної підсистеми сучасної української мови: стан і перспективи. Можливості автоматичної морфемної сегментації слів за допомогою комп’ютера. Морфемно-словотвірний фонд української мови як інформаційно-довідкова й дослідницька система.

Словники морфемної будови українських слів і словники українських морфем.
ІІ. ДЕРИВАТОЛОГІЯ
Дериватологія як лінгвістична дисципліна, що вивчає закономірності творення похідних слів, проблематика; синхронний і діахронний аспекти. Місце дериватології в системі лінгвістичних дисциплін, її зв’язок із морфемікою, фонологією, морфологією, лексикою, синтаксисом, стилістикою та іншими розділами мовознавства.

З історії становлення дериватології в українському мовознавстві. Львівська дериватологічна школа. Внесок професора І. Ковалика в розвиток дериватології. Дериватологічний центр імені Івана Ковалика у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Формантоцентричний й основоцентричний підходи до вивчення словотвору. Семантична дериватологія.

Основні поняття дериватології. Словотвірна пара (твірне слово — похідне слово). Ознаки похідних (мотивованих) слів. Поняття словотвірної похідності (мотивованості). Типи словотвірної похідності: повна й часткова, стандартна й ускладнена (метафорична й метонімічна), єдина і множинна. Фразеологічність семантики похідного слова. Чинники, які зумовлюють фразеологічні прирощення в семантичній структурі похідних слів.

Види формально-змістових відношень між твірним і похідним словами. Розбіжність між формальною (структурною) і змістовою похідністю (мотивованістю). Відображення джерела мотивації в похідних словах. Роль семантичного критерію у визначенні словотвірної похідності. Складні випадки визначення словотвірної похідності.

Структурно-граматичні види вихідних дериваційних одиниць: твірна база, твірна основа, комплекс кількох твірних основ (при основоскладанні), твірне слово (при префіксації й постфіксації), сукупність твірних слів (при словоскладанні). Питання про граматичну форму слова як вихідну одиницю деривації.

Поняття словотвірної будови слова: виділення в дериваті твірної основи й словотворчого форманта ( дериватора). Структурні типи твірних основ. Типи дериваторів: афіксальні, безафіксні та змішані. Використання морфонологічних й акцентних явищ у словотворенні.

Співвідношення ознак подільності й похідності основи, взаємодія морфемної та словотвірної будови твірного слова. Принципи словотвірного аналізу.

Словотвірне значення, його відмінність від граматичного й лексичного значень. Модифікаційні, мутаційні і транспозиційні словотвірні значення.

Поняття способу словотворення. Питання розмежування синхронних і діахронних способів словотворення. Українська мова як мова з розгалуженою системою способів і багатством засобів творення похідних слів.

Афіксальні способи словотворення: суфіксальний (а також й нульова суфіксація), префіксальний, постфіксальний, флексійний, суфіксально-префіксальний, суфіксально-постфіксальний, префіксально-флексійний, суфіксально-префіксально-постфіксальний способи.

Безафіксні способи словотворення: складний (чисте основоскладання, абревіація, телескопічний спосіб, зрощеннєвий), морфолого-синтаксичний, лексико-семантичний, лексико-морфологічний способи творення слів.

Змішані способи словотворення: префіксально-складний, суфіксально-складний, префіксально-суфіксально-складний; суфіксально-зрощеннєвий, префіксально-зрощеннєвий, суфіксально-абревіаційний та інші способи творення слів.

Особливості способів творення оказіональних слів.

Основні поняття словотвірної системи: словотвірна категорія, словотвірний тип, словотвірна модель. Поняття продуктивності словотвірного типу.

Словотвірне гніздо. Компоненти гнізда: вершина, словотвірний ланцюжок, словотвірна парадигма. Будова словотвірних парадигм. Дослідження словотвірних гнізд в українському мовознавстві.

Словотворення основних частин мови (продуктивні способи творення іменників, прикметників, дієслів і прислівників).

Національні особливості словотвірної системи української мови. Тенденції її розвитку. Дослідження словотвірної системи української мови: стан і перспективи.

Словотвірні словники української мови.
Унаслідок засвоєння теоретичних основ морфеміки й дериватології сучасної української літературної мови та вироблення практичних навичок із цих розділів мовознавства студент повинен

а) з н а т и:

основні одиниці морфемної підсистеми української мови;

класи морфем за місцем розташування у слові, їхньою роллю, функціональними ознаками, походженням, структурою;

історичні процеси в морфемній будові слів, їх причини та наслідки;

закономірності сполучуваності морфем в українських словах;

основні поняття дериватології;

відмінність словотвірної будови від морфемної, методи та прийоми їх дослідження;

основні способи словотворення;

основні поняття словотвірної системи та її національну специфіку;

дослідження морфемної та словотвірної будови сучасної української мови: стан і перспективи;

б) у м і т и:

зробити морфемний аналіз слова:


  1. виділити у слові морфи й віднести їх до морфеми;

  2. охарактеризувати виділені морфи за всіма класифікаційними ознаками;

  3. виявити історичні зміни в морфемній будові слова;

визначити морфемну довжину і глибину слова, тип його морфемної будови щодо ознак симетрії / асиметрії;

визначити напрямок словотвірної похідності, її тип;

зробити словотвірний аналіз слова:


  1. визначити твірну базу й твірну основу (основи);

  2. визначити словотворчий формант;

  3. охарактеризувати морфонологічні явища, які беруть участь у творенні слова;

  4. визначити словотвірне значення похідного слова та його тип;

  5. установити, до якого словотвірного типу належить похідне слово;

побудувати словотвірний ланцюжок, словотвірну парадигму, словотвірне гніздо.
І. МОРФЕМІКА

І.1. КЛАСИ МОРФЕМ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА



КОРІНЬ СЛОВА
1. Корінь слова, його диференційні ознаки, словотворчі функції.

2. Типи коренів: вільні і зв’язані, первинні і вторинні, інваріантні й аломорфні, питомі й запозичені.

3. Корінь і кореневе слово.

4. Омонімія коренів.

5. Шляхи поповнення кореневої системи української мови.

МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР

1. Корінь – основна, єдина обов’язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється в усіх граматичних формах і споріднених словах (Н.Клименко).

2. Щоб виділити корінь, потрібно застосувати вертикальне зіставлення, тобто дібрати до аналізованого слова споріднені: добр-ий – добр-о, по-добр-ому.

3. Щоб виявити аломорфні корені, потрібно зіставити аналізоване слово з різними його словоформами й зі спорідненими словами. Наприклад: вод-ити- водж-у, від-від-, вод-іння; любити – любл-у; земл′-а – земель-к-а.

4. Щоб визначити вільний корінь чи зв’язаний, треба відшукати кореневе слово, тобто слово з неподільною (непохідною) основою. Якщо таке слово відсутнє, то корінь зв’язаний. Наприклад, у словах відімкнути, замок, відмичка корінь –мк- і його аломорфи -мок-, -мич- зв’язані, тому що в сучасній мові відсутнє кореневе слово й вони не вживаються без словотворчих суфіксів; у словах жа-ти, жн-ець, у-жин-ок, жн-ива корінь жа- і його аломорфи жн-, -жин- вільні, тому що вживаються без словотворчих афіксів, наприклад, у словоформах жа-ти, жн-у.

5. Первинні (етимологічні) корені є предметом історичної, а не синхронної морфеміки. Їх можна визначити тільки в процесі етимологічного аналізу або спираючись на дані етимологічних словників. Наприклад, у слові жит-о сучасний корінь жит-, однак, за даними Етимологічного словника української мови, воно етимологічно пов’язане з дієсловом жити, отже первинний (етимологічний) корінь жи-.


ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ


  1. при вертикальному зіставленні потрібно враховувати лише живі звязки спорідненості. Наприклад, на сучасному етапі між словами дати і дар відсутні живі семантичні зв’язки, тому вони не є спільнокореневими, їх спорідненість має етимологічний характер;

  2. зіставляти можна тільки слова української літературної мови, тому що залучення діалектних, застарілих чи просторічних слів може спричинити неправильне виділення кореня. Наприклад, літературне слово зелений і застаріле зело мають різні корені: відповідно зелен- і зел-;

  3. установлювати частиномовну належність кореня потрібно за його первинною співвіднесеністю з тією чи іншою частиною мови. Наприклад, корінь зим- входить до складу прикметника (зим-овий), прислівника (по-зим-овому), дієслова (зим-увати), але за первинною співвіднесеністю з іменником зим-а це іменниковий корінь;

  4. виділяти корінь, як і інші морфи, потрібно на фонемно-звуковому рівні, а не на буквеному, у зв’язку з чим при потребі слід застосовувати елементи фонетичного аналізу. Наприклад, у слові воювати літера ю позначає два звуки - йу- і лише один з них - й- належить до кореня , отже, корінь вой-;

  5. корінь, на відміну від афіксів, – обов’язкова морфема, отже слів без кореня нема.


СКЛАДНІ ВИПАДКИ
В окремих словах визначення коренів становить певні труднощі. Наприклад, аломорфами коренів би-ти, ви-ти вважають відповідно б- ю; в-ю-, які виділяють у формах теперішнього часу (див.: Полюга Л.М. Словник українських морфем – К., 2003. – С.393, 410). В інших джерелах (Карпіловська Є. А. Кореневий гніздовий словник української мови. – К., 2002. – С.45) як аломорф виділено корінь бй- . З огляду на історію звука и в цих дієслівних формах (під наголосом він розвинувся з колишнього зредукованого ы, що своєю чергою розвинувся з ъ перед й, а в ненаголошеній позиції занепав), переконливішою є друга версія., отже аломорфний корінь- бй-.
Вправа 1. За допомогою етимологічних та морфемних словників визначити первинні (етимологічні) та вторинні (сучасні) корені в поданих словах. Пояснити, які історичні зміни у структурі слова спричинили утворення вторинних коренів.
З р а з о к: закон – іменник, сучасний корінь – закон, первинний - кон- - <*коnъ- "край, початок, кінець". Сучасний корінь утворився внаслідок спрощення морфемної структури (Р+R).
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

  • І. МОРФЕМІКА
  • МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР

  • жүктеу 1.47 Mb.